У дитячих мріях завжди багато польотів, цукерок без обмежень і життя без домашніх завдань. Але з віком і досвідом змінюються пріоритети. Замість супергероїв у костюмах хочеться бачити тих, хто вміє зупинити біду без спецефектів. Твір на тему «Моя мрія — щоб не було війни» — про найважливіше бажання, яке сьогодні звучить голосніше за всі інші.
Чому я мрію про мир
Коли поруч звучать сирени, слова про мир перестають бути абстракцією. Війна входить у звички: в укриття замість школи, у тишу замість новин. Саме тому мрія про спокій має вагу — вона виростає з досвіду, а не фантазії.
«Мир — це коли прокидатися можна не від сирени, а від запаху млинців.
Коли вікна розчиняються для ранкового сонця, а не щоб не вибило хвилею.
Коли перша думка зранку — про сніданок, а не про заголовки новин.»
«Мир — це коли люди сваряться через футбол, а не кордони.
Коли суперечки закінчуються чаєм, а не евакуацією.
Коли з сусідами сперечаються про паркомісце, а не про чергу в бомбосховище.»
«Мир — це коли в рюкзаку книжки, а не аптечка.
Коли ліхтарик потрібен на нічні пригоди, а не на випадок відключень.
Коли зошит використовують для творів, а не як ізолон для вікон.»
«Мир — це коли на звуки звертаєш увагу тільки в музиці.
Коли не розрізняєш вибух і грім, бо грім — єдиний гуркіт у небі.
Коли хочеться співати, а не мовчати.»
«Мир — це коли готують борщ, а не тривожну валізу.
Коли обійми — просто обійми, а не спосіб зібратись із силами.
Коли діти грають у війну лише в уяві — і завжди перемагає мир.»
Навіть найсерйозніші мрії мають право на усмішку. Уявити мир — це як уявити кота у бронежилеті, який нарешті знімає свій обладунок і просто муркоче. А мрія, яка змушує посміхнутись, точно жива.
Якою я уявляю мирну Україну
Світла картина майбутнього завжди починається з простих деталей. Мирна Україна — це не абстракція, а конкретні сцени з повсякденного життя, яке знову стане нормальним. Там не буде потреби в шоломах, а тільки в капелюхах від сонця.
«Мирна Україна — це коли всі черги тільки за морозивом.
Коли на зупинках чекають автобус, а не тишу після вибуху.
Коли “повітряна тривога” — лише в спогадах, а в повітрі — запах липи.»
«У мирній Україні двірники прибирають листя, а не уламки.
Поштар приносить листівки, а не повістки.
Увечері на лавках сидять бабусі з насінням, а не мовчанням.»
«Родини обідають за одним столом, а не через відеозв’язок.
Папа ремонтує кран, а не бронежилет.
Дитячі малюнки — це сонце і песик, а не танк і слово “перемога”.»
«У мирній Україні сміх чути голосніше, ніж телевізор.
Коли зустрічаються друзі — питають “як справи?”, а не “де служив?”.
І ніхто не плутає звуки салюту й обстрілу.»
«Щастя — це коли про нього не пишуть у новинах.
Коли воно тихо оселяється в середині й ходить поруч у капцях.
Коли можна планувати весілля на рік уперед, а не евакуацію на завтра.»
Ідеальна мирна Україна — це коли гуглять “де дешевше кавуни”, а не “як сховатися в метро”.
Коли найбільша тривога — чи буде дощ у п’ятницю, бо шашлик уже маринується.
І коли слово “прильот” знову стосується тільки літака на курорт.
Що я зроблю, коли війна закінчиться
Є плани, які відкладаються не на завтра, а на «після перемоги». Їх не записують у щоденник — вони живуть глибоко в серці. У кожного є своя перша дія, свій порив і своя обіцянка мирному дню.
«Коли закінчиться війна, я знайду свою бабусю в селі і скажу їй: “Можна знову варити борщ без тривог”.
Ми сядемо на лавку, і ніхто не подивиться вгору зі страхом.
На вулиці буде тиша, яка більше не лякає.»
«Я обійму тата так міцно, що йому буде важко дихати — але радісно.
Ми знову зберемося всією родиною на день народження.
І вперше за довгий час не буде жодної порожньої тарілки на столі.»
«Я піду в школу без тривожної валізи.
І вивішу на вікно великий прапор — не як символ боротьби, а як символ життя.
Хочу, щоб мій клас малював не бліндажі, а мрії.»
«Я буду лікарем, який лікує від утоми війною.
Хочу допомагати тим, хто повернеться додому з фронту.
Мир потребує не менше сил, ніж перемога.»
«Коли війна закінчиться, я посаджу дерево біля школи.
На ньому буде табличка: “Жити — це красиво”.
І кожного року ми з друзями будемо приходити дивитися, як воно росте.»
У планах після війни — трохи обіймів, трохи сліз, багато борщу і ще більше обіймів. А потім, можливо, марафон щастя без зупинок. Бо мир — це коли хочеться, а не коли треба.
Як мріють діти
Війна для дорослих — це новини, політика й мапи. А для дітей — це щось інше: особисте, ближче, зрозуміле через емоції. Вони бачать її не фактами, а серцем — і саме тому їхнє сприйняття найчесніше.
Як діти бачать війну:
- Тиша після сирени
- Іграшки в підвалі
- Порожнє ліжко тата
- Зошит без кольору
- Обійми — як щит
Ці короткі образи — як уламки великої історії, яку дитина не може описати словами, але добре відчуває. Через них видно — що важливо, що болить, що насправді запам’ятовується. І саме це — найглибше свідчення, чому мрія про мир така сильна.
Про що мріють діти після війни:
• Щоб усі були вдома.
• Щоб школа — без тривог.
• Щоб можна гуляти ввечері.
• Щоб песик повернувся.
• Щоб купити великий торт і не ділити.
• Щоб тато сміявся, а не мовчав.
Ці мрії звучать просто, але кожна з них — як заклинання на майбутнє. Вони не про фантазії, а про базові речі, які стали розкішшю. І в цьому — найбільша правда після всього, що сталось.
Мрія про мир народжується не в підручниках, а в очах. Вона формується в тиші після вибуху, в малюнках, де знову є небо й будинки з вікнами. І доки хтось про це мріє — ця мрія має шанс стати реальністю.