Правильне написання — «величчю», з двома однаковими літерами «ч» підряд. Саме ця форма зазвичай викликає сумніви, бо в українській літера подвоюється не скрізь, а тут — обов’язково. Нижче — коротке правило, таблиця відмінювання та приклади речень.
Чому слово величчю пишеться з двома ч
Пишіть «величчю» — з двома «ч». Це орудний відмінок іменника «велич», тобто форма на питання «чим?»: милуватися (чим?) величчю. Дві літери тут не описка, а вимога чинного Українського правопису.
Розкладемо слово на частини: основа «велич» плюс закінчення «-ю». При їхньому з’єднанні кінцевий приголосний основи «ч» опиняється між двома голосними — перед ним «и» (ве́лич), за ним «ю». У такій позиції приголосний подовжується: велич + ю = величчю. Саме слово «велич» — жіночого роду і закінчується на приголосний, тому належить до III відміни.
Є ще одне слово, яке дає таку саму форму: середнього роду «величчя» (будується як «знання» або «питання»). У нього «величчю» — це давальний відмінок («завдяки цьому величчю») чи місцевий («у величчю»). Написання однакове, змінюється лише роль слова в реченні.
Помилкові варіанти — «величю» з однією «ч» і «велич'ю» з апострофом. Подовження перед «-ю» обов'язкове, бо попереду стоїть голосний звук: так само пишуться «ніччю», «піччю», «річчю». Апостроф після шиплячих українська мова не ставить узагалі, тож «велич'ю» хибне й з цієї причини.
Відмінювання іменника велич за відмінками
Наголос у слові «ве́лич» стоїть на першому складі й нікуди не пересувається: ве́лич — ве́личі — ве́личчю. Ось усі форми однини:
| Відмінок | Форма однини |
|---|---|
| Називний | ве́лич |
| Родовий | ве́личі |
| Давальний | ве́личі |
| Знахідний | ве́лич |
| Орудний | ве́личчю |
| Місцевий | на/у ве́личі |
| Кличний | ве́личе |
З усієї таблиці подвоєння «ч» є лише в одному місці — орудному відмінку. У решті форм основа лишається без змін, тож помилитися там важче.
Аналогічні приклади та випадки без подовження
Подовження «ч» перед «-ю» працює не тільки в слові «велич». Будь-який іменник жіночого роду III відміни з основою на один приголосний «ч» поводиться так само:
- ніч — ніччю;
- північ — північчю;
- піч — піччю;
- поміч — поміччю;
- річ — річчю.
Існує й протилежна група, де подовження не пишеться. Якщо основа закінчується на два приголосні підряд (це називають збігом приголосних), у орудному відмінку лишається одна літера: «жовч — жовчю», бо перед «ч» стоїть «в», і «шерсть — шерстю», де основа завершується сполученням «ст».
Звідси головне розрізнення: «ве́личчю» — з подвоєнням, «шерстю» — без нього, хоча обидві форми належать до однієї відміни. Перевіряйте основу: один приголосний — подвоюйте, два підряд — пишіть одну літеру.
Приклади вживання слова величчю в реченнях
Форма «ве́личчю» найчастіше стоїть поруч із дієсловами «милуватися», «захоплюватися», «вражати», «сповнений» — саме вони вимагають орудного відмінка. Ось речення-зразки, які можна брати для власних текстів.
- Захоплюючись величчю гір, туристи довго не вимовляли жодного слова.
- Готичний собор вражає своєю величчю: його вежі здіймаються на кілька десятків метрів.
- Океан у шторм сповнений незрівнянної величчю — хвиля здіймається за хвилею.
- Милуватися величчю Карпат можна майже з кожного перевалу: звідки не глянь, хребти тягнуться за обрій.
Саме слово «ве́лич» означає повноту видатних рис, які викликають подив і повагу. Через це воно так природно поєднується з описами гір, старовинних храмів і моря — і в таких текстах виразно видно, чому форма «ве́личчю» звучить доречно.