Іноді вечеря з чоловіком починається як романтика, а закінчується суперечкою через дрібницю – хто перший підніме келих. Дехто вважає, що чокатися з чоловіком – звичайна забавка, а інші впевнені, що так можна «відлякати долю». Старші люди жартують, що кожен дзвін скла має свого «духа», який чує, з ким саме тиснуть келих.
Які існують забобони на тему “чи можна цокатися з чоловіком”
Слово чокатися походить від німецького schocken – «ударяти» або «торкатися». До української традиції воно потрапило через польське czukać się у XVIII столітті, коли шляхетне товариство переймало манери європейських бенкетів.
У ті часи келихи виготовляли з товстого скла або металу, і звук при зіткненні символізував чесність між співтрапезниками.
Звідки пішла традиція цокатися келихами
Традиція чокатися виникла в античній Греції. За згадкою у праці «Deipnosophistae» Афінея (III ст. н. е.) під час бенкетів вино підносили на знак довіри, адже існувала небезпека отруєння. Келихи стукали, аби частинки напою могли потрапити в обидва — як доказ чесності. У Середньовіччі цей жест отримав сакральний відтінок: у хроніках монастирів Франції XIII століття вказано, що монахи дзвоном кубків «відганяли нечистих духів, які полюють на радість».
В Україні ритуал поширився у XVII столітті разом із гуральними традиціями Польщі та Угорщини. Історик Дмитро Яворницький у праці «Запорожці в їх побуті та звичаях» (1898) згадував, що запорожці вважали звук від чокання знаком братерства й миру, а жінки — «закликом долі на спільне життя».
Чому не можна цокатися з чоловіком за старовинними забобонами
Перші письмові згадки про цей звичай в Україні зустрічаються у щоденниках шляхтича Станіслава Антонія Щенсного-Потоцького (1745–1805), який описував «підняття кубків з побажанням миру й довіри». У народному середовищі дія набувала магічного змісту: звук удару мав «розбудити» добрі сили і прогнати лихі.
- У гуцулів побутувала прикмета, що келихи закоханих створюють «дзвін дороги», який кличе до розставання.
- На Поділлі вважали, що жінка, яка цокається з чоловіком, «змінює напрям свого серця».
- У записах етнографа Федора Вовка (1899) згадується повір’я, ніби такий жест викликає втручання домовика у шлюб.
- Киянки говорили, що від звуку келихів «гасне жар між людьми».
- У Лемків у XIX столітті вірили, що коли дівчина торкається келихом чоловіка, «випускає духу ревнощів».
Під час весіль у Київській губернії наприкінці XIX століття молодята не торкалися келихами зовсім. За етнографічним збірником Олександра Малинка (1902), наречена лише кланялася вбік чоловіка, щоб «зберегти чистоту першого спільного звуку».
Чому закоханим парам за старими віруваннями не варто цокатися келихами
У старовинних хроніках і народних повір’ях келих мав сакральне значення. Звук скла вважали голосом долі, який міг покликати або щастя, або розлуку. У «Літописі Руському» згадано, що під час княжих бенкетів вино підносили з поклоном, але не торкалися посудинами, аби «не потривожити духів миру». Традиція передалася у побут і набула сімейного змісту: пара, яка жила в шлюбі, мала берегти спільний звук тиші, а не дзвін келихів.
| Регіон | Повір’я | Джерело |
|---|---|---|
| Полтавщина | Цокання між подружжям вважалося знаком недовіри | Етнографічні записи Хведора Вовка, 1899 |
| Галичина | Дзвін келихів між нареченими у весільний день вважали прикметою сліз | «Народні звичаї Галичини», 1903 |
| Поділля | Звук скла трактувався як виклик духів ревнощів | Збірка фольклору Олександра Малинка, 1902 |
| Волинь | Забороняли торкати келихами чоловіка, щоб не розділити долю | Архів етнографічних матеріалів Київського університету |
| Київщина | Вірили, що звук роз’єднує серця, бо келихи символізують два світи | Польові записи Михайла Драгоманова, кінець XIX ст. |
Етнологи вважають, що заборона виникла як охоронний ритуал. Келихи відображали два потоки життя — чоловічий і жіночий, і будь-яке зіткнення між ними символізувало втручання сторонніх сил. Замість удару скла подружжя обмінювалося побажаннями «на щастя» і торкалося очима, а не келихами.
У фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» (1965) є сцена весілля, де наречені тримають келихи окремо, що відтворює справжній гуцульський обряд: вони п’ють за любов, не торкаючись посудинами, аби не «злякати спільну долю».